The Bird Twice Given Up For Lost

Deep in the east of the island, Polly followed the tree line up into a forest unlike anything on the coast, tangled old laurel trees draped in moss, their canopy so thick that little sunlight reached the ground. This cool, damp forest around Pico da Vara is the last stronghold of a small grey and pink bird found nowhere else on the planet, the priolo, and Polly had come to see if she could find one.

Глибоко на сході острова Поллі рушила вздовж межі лісу вгору, у ліс, не схожий ні на що на узбережжі: старі лаврові дерева, переплетені й огорнуті мохом, з такою густою кроною, що до землі майже не діставало сонце. Цей прохолодний вологий ліс навколо Піку-да-Вара є останнім прихистком маленького сірого з рожевим птаха, якого немає більше ніде на планеті, пріоло, і Поллі прилетіла подивитися, чи вдасться його знайти.

The bird very nearly disappeared twice. Sightings stopped completely in nineteen thirty-two, and for more than thirty years most people assumed it was gone for good, until a small population was rediscovered in nineteen sixty-seven, hiding in exactly this kind of forest. Even after that, farming and fast-growing foreign trees kept shrinking its home until fewer than one hundred breeding pairs remained, making it, by most counts, the second rarest songbird anywhere in Europe.

Птах ледь не зник двічі. Його перестали бачити зовсім у тисяча дев'ятсот тридцять другому році, і понад тридцять років більшість людей вважала, що він пропав назавжди, аж поки у тисяча дев'ятсот шістдесят сьомому році невелику популяцію не знайшли знову, схованою саме в такому лісі. Навіть після цього землеробство та швидкорослі чужі дерева й далі скорочували його дім, доки не лишилося менше ніж сто гніздових пар, через що він, за більшістю підрахунків, став другим за рідкістю співочим птахом Європи.

What saved the priolo was patient, unglamorous work. Volunteers and scientists spent decades pulling out foreign trees and replanting the slow native laurel the bird actually depends on for food and shelter. Polly watched two of them lift off from a low branch, a soft flash of pink breast against the dark green, calling back and forth in short, low notes before disappearing back into the canopy.

Пріоло врятувала терпляча, зовсім невидна робота. Волонтери й науковці десятиліттями виривали чужі дерева й висаджували повільний місцевий лавр, від якого птах насправді залежить у їжі та прихистку. Поллі побачила, як двоє з них знялися з низької гілки, м'який спалах рожевих грудей на тлі темної зелені, перегукуючись короткими низькими нотами, перш ніж зникнути назад у кроні.

She waited a long while in the quiet, hoping for one more look, but the forest closed back over the birds as completely as if they had never been there. It felt like a fair trade, Polly thought: a small silence, in exchange for a species still holding on.

Вона довго чекала в тиші, сподіваючись побачити їх ще раз, але ліс зімкнувся над птахами так само повністю, ніби їх там ніколи й не було. Це здалося їй чесним обміном: трохи тиші в обмін на вид, який ще тримається.